В Е Р Б И | ukraina

В Е Р Б И – К Р А С У Н І

Верби застигли над ставом

Смутком повиті стоять.

- Ось вже і осінь настала,-

Тихо вони гомонять.

Знов почала прикрашати

Все навкруги на свій лад.

Зелень гаїв одягати

В жовто-багряний смарагд.

- Не поспішай,вітре-хлопче

Листям у вирі жбурлять,-

Верби до нього шепочуть

Дай нам хоч коси скупать.

Ми ще не встигли напитись

З ставу живої води

І на красу надивитись

Ти зупинись,підожди. -

- Досить,красуні-вербині

На себе у став заглядать -,

Вітер промовив,- Віднині

Зиму пора зустрічать.

Бо по природнім законам

Літо зміняє зима.

І,як відомо,нічого

Вічного в світі нема.

ДУША НАРОДУ

В тобі таїться незбагненна сила,

В тобі злилися чари надземні.

Ти так багато у собі вмістила-

Квітучі ниви й луки росяні.

Тремтливий шепіт спілого колосся,

Травневу зливу,шелест диких трав.

В тобі журба і радість – все сплелося.

За це і шану твій народ тобі віддав.

Ти щедрістю поетів наділяєш.

Наповнюєш наснаги джерелом.

Ти надихаєш їх і окриляєш,

Віддаючи співучість і тепло.

Така рясна,барвиста,кольорова

В кобзарських думах,у поемах та віршах

Ти завше квітни,українська мова.

Народу свого праведна душа.

Т О П О Л Я

Чому ти,красуне-тополя

Понура така і сумна?

В безмежно-широкому полі

Стоїш просто неба одна.

Напевно ти зовсім не рада

Промінням сонця ясним.

Від кого чекаєш поради

І хилишся віттям рясним?

Досить вже вітру чекати

З далекого краю того.

В коханні йому зізнаватись

І мліти в обіймах його.

Даремні твої чекання.

Він не повернеться знов

Десь іншій тополі коханій

Шепоче про вічну любов.

Поглянь,це ж із неба веселка

З прозорих,ясних далечінь

Всміхається й кличе до себе

У ту нескінченну вишінь.

Світанок тебе зустрічає

Росою на зелені трав

І птахи тобі співають

Про те,що вже ранок настав.

Вже час розпрощатись з журбою

І долі своїй докорять.

Почни знов буяти красою

І справжнє кохання чекать.

Ч О Р Н О Б Р И В Ц І

На середземноморських берегах,

Де кольорів яскраве розмаїття,

Під сонцем щедрим й на семи вітрах

Земля буяє пишним різноцвіттям.

Серед яскравої барвистості троянд,

Розкішних мов в едемськім гаї,

Посіяла на цій землі рука чиясь

Цвіт чорнобривців із чужого краю.

Рясного помаранчу оксамит

Та ледь відчутний незабутній запах.

І защеміло щось в душі на мить

Й думки злетілись,як пташки крилаті.

І полетіли в світанковий край,

В далекії простори українські,

Де пісня лине на увесь розмай

Про чорнобривці й ласку материнську.

І на святій землі нехай же знов і знов

Весна буяє чорнобривців цвітом.

Й нагадує про мамину любов,

Про найдорожчі руки в цілім світі.

ЧОВНИК З НАДІЙ

Я збудувала човник із надій.

У ньому буде затишно й просторо.

Нехай пливе щасливий човник мій

В кохання нашого з тобою морі.

І хвилі хай навколо гомонять,

Й несуть наш човник десь за обрії далекі.

У край,де будемо з тобою зустрічать

Світанки росяні. І слухать шепіт плесу.

Хай неозорий і безмежний світ

Належить лише нам з тобою.

Й від щастя душі разом линуть у політ

І все навколо буде сповнене любові.

О,човник мій! Плід сподівань і мрій,

Мені потрібна твоя міць і сила.

І хай несуть мене у морі щастя і надій

Твої, в промінні сонячнім вітрила.

ШВИДКОПЛИННІСТЬ ЖИТТЯ

Здається, вчора тільки літо

До нас з-за обрію прийшло.

І що життя ще не прожито,

А лиш початок свій знайшло.

Що весни із пташиним співом

У гості ще до нас прийдуть.

І першоцвітом ніжно білим

Життя відроджувать почнуть.

Що зацвіте земля весною

Й нове відродиться життя.

І безупинною ходою

Буде іти земне буття.

І знову прийде щедре літо

З буянням соковитих трав,

З пшеничним колосом налитим,

Який під сонцем проростав.

А літо змінить пишна осінь,

Ошатно прибрана в дощі.

І зиму в гості знов запросить

Закон природи вже такий.

Лиш небо, стежачи за нами,

Як мати за своїм дитям,

Знов закурличе журавлями

Над швидкоплинністю життя.

Ізраїльська поетеса українського походження Лариса Борисенко.