Михайла Грушевського

Відзначення 150-річчя з дня народження першого Президента України Михайла Сергійовича Грушевського

У 2016 році відзначається 150-річчя з дня народження першого Президента

України Михайла Сергійовича Грушевського.

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі

прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури

належить Михайло Грушевський (1866-1934) — визначний історик,

археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор

української науки, громадсько-політичний і державний діяч, засновник

Української Народної Республіки. Саме з його творчою спадщиною

пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної

свідомості й національної гідності народу.

Походив він із бідної родини Грушів, що мешкала у старовинному місті

Холм на Чигиринщині. Були це переважно дяки й паламарі. Батько

вчителював у місцевій гімназії. Мати походила з родини служителів культу.

Коли хлопцю виповнилось 4 роки, родина переїхала на Кавказ. Здобувши

домашню початкову освіту, Михайло був зарахований відразу до третього

класу Тифліської гімназії, і вже тоді виявив інтерес до історії, літератури, народознавства. Саме до грузинського періоду належать перші літературні спроби майбутнього історика, тут народився інтерес до історичних знань, а саме — до історії України. Кілька своїх перших оповідань юний початківець надіслав І. Нечуй-Левицькому, який його підтримав.

Бажання стати з часом українським істориком та літератором повернули юнака в Україну, де він вступив на історико-філологічний факультет Київського Університету Святого Володимира. В студентські роки молодий дослідник детально вивчив середньовічну історію України, а як кандидатську дисертацію захистив новаторську роботу «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття» і одержав за це золоту медаль. Далі молодий історик захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки» і дістав ступінь магістра та посаду професора у відомому в Європі Львівському університеті. Відтоді й протягом 19 років діяльність Грушевського була пов'язана з цим Університетом, науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Тут виявились його здібності як громадського діяча. Саме тут почалась активна співпраця з науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, яке він потім очолив і сприяв виданню понад 100 томів «Записок наукового товариства».

Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці й культурі кінця XIX-початку ХХ століть. Саме у Львові створився могутній тандем Михайло Грушевський - Іван Франко, який дав надзвичайно плідні результати: було видано цілий ряд літературних та публіцистичних часописів Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської, інших майстрів української літератури. І все це в той час, коли українознавчі дослідження на території царської імперії далеко не заохочувалися, видавнича й викладацька діяльність українською мовою взагалі була під забороною.

Науково-організаційну, редакторську, викладацьку, дослідницьку роботу М. Грушевський успішно поєднував із політичною діяльністю. Був одним із засновників Української національно-демократичної партії у Галичині. У Петербурзі був одним із засновників часопису «Український вісник» — органу Української парламентської громади І Державної Думи. Високий науковий авторитет і надпартійна позиція забезпечували його незаперечне лідерство в національно-визвольному русі. І тому після Лютневої революції 1917 року створена із представників українських соціалістичних партій Центральна Рада заочно обрала його головою. А в квітні 1918 року Михайла Грушевського обрали Президентом України.

Але політична ситуація в країні була досить складною, і він вимушений був виїхати за кордон, де цілком зосередився на науковій роботі. На батьківщину політичний діяч повернувся всесвітньо визнаним лідером в історичній науці, якого обрали академіком Всеукраїнської академії наук. Продовжувалась різнопланова науково-дослідна робота, але політичні репресії 30-х років торкнулись й Михайла Грушевського. У ньому вбачали одну з центральних постатей українського націоналізму і тому, хоча ненадовго, але заарештували. Після звільнення, незважаючи на вік та поганий стан здоров'я, вчений багато працював, намагаючись знайти віддушину у науковій праці. Наприкінці 1934 року його не стало. Видатний українець похований на Байковому Цвинтарі у Києві.
Михайло Грушевський належить до тих громадських діячів, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу.

Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України — Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.