УКРАЇНЦІ В ІЗРАЇЛІ

Схилимо голови, заплачемо і попросимо вибачення у всіх, хто загинув за Україну(((( Сьогодні Василь Сліпак. Оперний співак жив собі в Парижі, співав в опері, мріяв, кохав... Тепер загинув справжній патріот своєї України в боях під Донецьком за країну, за нас з вами і майбутнє. Вічна слава тобі, Василю! Ти залишив нам спів, свій голос і надію на мир.

 

 

 

 

Ось що про пана Василя написав Володимир Омелян.

 

Сцена була його покликанням. Це був його Голлівуд. До неї він йшов

змалку. Дударик, гран-прі Франції, Паризька опера - досягнення не

лише особисті, але й, як здавалося нам, всієї України і нашої родини.
"Васильку, заспівай", - просив його мій покійний тато. І в звичайному

львівському помешканні бриніли шибки від спершу контр-тенора, потім

тенора, а далі баритона вже не львівського, а паризького і світового

маестро. 
Досить звучить в вухах його виконання пісні "Коли розлучаються двоє"

під час перебування в нього в гостях на Сардинії. Останній раз, коли вся

велика родина була ще ціла і разом.
"Тоді вуйко дуже просив, а я йому його Тореадора так і не заспівав.

Не встиг. Тому заспіваю Вам", - змовницьки підмигує в паризькому

ресторані і раптом все оживає. Встають з-за столів начебто відвідувачі

закладу, а насправді співаки опери, яких Василь підмовив прийти на

спільну вечерю і на всю залу лунає Тореадор. Під гучні оплески лише

я знаю, що це він співає для мого покійного батька.
Майдан дуже змінив його. Він надривно переживав, що він не з нами

на цьому задимленому квадраті, писав, дзвонив, шалено організовував

підтримку нашої боротьби на теренах Франціі. 
А потім зник...
І написав мені тихо з АТО, попросивши нікому про це не говорити, бо

він на війні. Довго відмовлявся від допомоги, але щиро дякував, коли

вона надходила.
Після першої війни він повернувся іншим. Ще міцнішим, впертішим,

сконцентрованим на важливих речах. "Завершиш свої реформи, підемо разом. Хоча тобі їх завершити ніхто не дасть, тому краще бери автомат одразу. Часу менше стратиш", - геть не жартував він. Один ріжок автомата завжди має бути наладований, - вчив він. Так у сейфі він і стоїть, з одним повним магазином, спорядженим його пальцями, і двома порожніми.
                                                                                                                                        Випадкова ворожка відраджувала його йти цього разу - можеш                                                                                                                                         загинути. Не послухав, знову мовчки пішов. Бо вірив!
                                                                                                                                        Загинув, як справжній козак, яким хотів і був, зі зброєю в руках.

                                                                                                                                        Немає нічого важчого, аніж ховати близьку людину.
                                                                                                                                        Немає нічого сумнішого, коли спадає пил і змовкають сурми, і                                                                                                                                           за рік біля хреста лише декілька людей. І спогади, які не                                                                                                                                                       відпускають десятиріччями.
                                                                                                                                       Не знаю, як тобі там, Васильку...
                                                                                                                                       Краще б ти співав у опері і вчив у фейсбуці як майстерніше                                                                                                                                                 керувати світом і здолати москаля.
                                                                                                                                        Але ти не вмієш чекати і покладатися на інших. Як і ті, які своїм                                                                                                                                          життям сунуть нашу країну битим шляхом.
                                                                                                                                        Не вийшло некрологу, все більше видається на розмову з

                                                                                                                                       тобою. З реготом, сумом, впевненістю.
                                                                                                                                       Що за мить буде лайк і комент, стукіт у двері. Вечеря і твій голос                                                                                                                                        "занадто добре тут у вас, не можу довго так, маю вертатися до                                                                                                                                             побратимів"...

Вічна Пам'ять, Брате!