Тарас Шевченко

Сьогодні день перепоховання великого кобзаря. 155 років, як Тарас Шевченко повернувся в рідну україну. Назавжди.

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом

Пам`ять

Кобзар лежав, як живий

Про маловідомі факти перепоховання Тараса Шевченка

У день смерті Тараса Шевченка його друзі художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили відповідно до волі поета поховати його в Україні, адже про це він просив у «Заповіті». Хоч Шевченку було дозволено повернутися із заслання, його не було реабілітовано. (Щоб поховати неблагонадійного поета в Україні, потрібен був дозвіл). Тому друзі поховали Тараса на Смоленському цвинтарі поруч з академіками, професорами Імператорської Академії мистецтв. На панахиду прийшли Ф.Достоєвський, М.Лєсков, М.Некрасов, представники української, польської, грецької громад. Через брак грошей рідні (брати Йосип, Микита, сестра Ярина) не приїхали. Перепоховання Кобзаря відбулося 22 травня 1861 року. Коли 18 травня жалобна процесія прибула до Києва, на Ланцюговому мосту студенти університету випрягли коней, що від залізничного вокзалу везли дроги з труною поета, і впряглися самі, везли її до церкви Різдва Христового, що на Подолі. Під час відспівування до церкви ввійшла молода пані в глибокому траурі і поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Рєпніна, яка кохала Тараса Григоровича. Брати вважали за честь поховати Кобзаря біля стін Канівського Успенського собору, який було збудовано 1144 року, за 3 роки до заснування Москви. В Україні такими древніми храмами є Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Успенський собор Єлецького монастиря, церква Параскеви П`ятницької в Чернігові, Василівська церква Овруча. Проте Г.Честахівський наполіг, щоб поховали Кобзаря на Канівській горі. Настоятель Канівського Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив пророчу промову: «Благовій, Малоросіє, перед містом Каневом: у нас поховано Тараса Шевченка!» Після похорон Тараса Шевченка Гната Мацкевича усунули з посади і подальша доля священика невідома. Між іншим, Тараса ховали як парубка: перед труною йшли дівчата у яскравих вінках і стрічках, вишиваних сорочках і голосили... Через кілька днів Чернечу гору стали називати Тарасовою. 1934 року у Каневі відкрили музей, а в 1939-му спорудили новий пам`ятник. Щоб гранітний постамент і бронзова постать Шевченка не роздавили склеп з труною, треба було точно визначити місце поховання, адже за козацьким звичаєм могилу обложено камінням і дерном, надавши їй округлої форми. Дощі з часом деформували її, і спеціальна комісія вирішили зробити шурф і знайти склеп. Коли члени комісії спустилися у розриту могилу, хтось запропонував відкрити труну, хоч ніхто не мав на це права. Відкривши першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому «красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок...» Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати... Чим пояснити цей факт? Останні десятиліття численні релігійні громади звертались у Шевченківський Національний заповідник з приводу канонізації Кобзаря. А її умовою є нетлінність померлого. Вчені неодноразово були свідками того, як люди йшли причащатися до Тарасової могили (як правило, причащаються лише біля вівтаря). З часу реконструкції могили 1939 року було прийнято рішення замурувати вхід в склеп залізобетонною плитою, щоб ніхто не турбував володаря Чернечої гори. Навіть німці під час окупації не зазіхнули на могилу.

«Факти»

Переклала Лідія Олійниченко.